Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця
кам'яная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних
невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця
праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна
Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей, козаки,
Ви, біднії
невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за
день
тепера?»
Що тоді бідні невольники
зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах
познавали,
Словами промовляли:
«Гей, дівко-бранко,
Марусю, попівно
Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день
тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного
у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі
християнській за день тепера».
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна
Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
«Ой,
козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській
великодная
субота,
А завтра святий празник, роковий день великдень».
То
тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку
бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Та бодай ти,
дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Я
Як ти нам святий празник, роковий день великдень
сказала!»
То тоді
дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала.
Словами
промовляла:
«0й, козаки,
Ви, біднії невольникиі
Та не лайте мене, не
проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,
То буде
мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі
віддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас
всіх, бідних невольників, на волю випускати».
То на святий празник, роковий
день великдень,
Став пан турецький до мечеті від'їжджати,
Став
дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді
дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає,—
До темниці
приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На
волю випускає
І словами промовляє:
«Ой, козаки,
Ви, біднії
невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські
утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава
не
минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре
дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не
збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
3
неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для роскоші
турецької,
Для лакомства нещасного!»
Ой визволи, може, нас, всіх бідних
невольників
3 тяжкої неволі,
3 віри бусурменської,
На ясні зорі,
На
тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, боже, у просьбах
щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!
|