ЖИТІЙНА ЛІТЕРАТУРА

Житія, агіографія розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.

Як літературний твір житіє відрізняється від біографії культовою спрямованістю: його мета дати взірець подвижництва для наслідування. Найранішими агіографічними творами були мартирії - описи страждань і смерті християнських мучеників. З кінця IV ст., коли християнство стало офіційною релігією

Римської імперії, увага апографів зосереджується на образі активного діяча християнської віри, і поступово формується ще один жанр агіографії "біос", або власне житіє. Композиційно житіє складається з передмови, центральної (розповідної) частини та своєрідного епілога.

З розвитком агіографії формується два типи збірників житій: календарні і нека-лендарні. В календарних житія розміщуються за річним колом церковного календаря, в порядку днів пам’яті святих. До них належать Четьї Мінеї, що містять поширені житія (в яких життя святого розгорталось у формі своєрідної новели чи повісті); Прологи (або Синаксари), до яких входять короткі житія (стислий перелік подій або фіксація окремої події); Соборники і Торжественники, котрі містять житія найшанованіших святих у певному порядку залежно від християнських свят за сонячним і місячним календарем. Крім житій, у цих збірниках похвальні слова, повчання, казання, притчі тощо. До некалендарних належать Патерики (Отечники), в яких житія та фрагменти житій розміщено в формальній (Азбучний патерик) чи тематичній послідовності, іноді обмежуючись локальним матеріалом певного географічного ареалу (Єгипетський патерик, Римський, Синайський).

У IX X ст. жанр житія істотно змінюється. Візантійський письменник Симеон Метафраст, редагуючи житія, надає їм повчального та панегіричного спрямування. Його зібрання житій стає зразком для апографів Сходу і Заходу, які створюють умовні біографії. Вони будуються за традиційною схемою: народження від благочестивих батьків, раннє чернецтво, аскетичні й проповідницькі подвиги, "блаженна смерть", чудеса, які творять мощі святого, і похвали святому. Житія ввібрали в себе мотиви елліністичної та іудаїстської міфології, середньовічні притчі, новели, анекдоти.

Початок белетризації житій у Західній Європі поклав чернець Вольфгард Геррідський (X ст.). У XVI XVII ст. робиться спроба об’єднати й опублікувати величезний матеріал рукописної житійної літератури. Єзуїт Ж. Болланд починає видавати католицькі "Асга хапсіогат" (1643). Цей випуск продовжує товариство його послідовників "боллаидисти". У XVIII ст. французький видавець середньовічної літератури Ж. П. Мінь надрукував дві серії агіографічних творів християнських письменників/

У Київську Русь із прийняттям християнства приходять через посередництво Болгарії і Сербії та перекладаються безпосередньо з грецької мови як окремі житія святих, так і основні збірники житій Четьї Мінеї, Прологи, Патерики. Деякі агіографічні твори прийшли на Русь від західних слов’ян (житія Вацлава і Людмили). В XI на початку XII ст. укладаються також оригінальні житія перших давньоруських святих Бориса і Гліба, Антонія та Феодосія Печерських. Апографи, з одного боку, спираються на біблійну символіку й візантійські літературні канони, а з іншого намагаються пов’язати розповідь із тогочасними історичними подіями. До своєрідного жанрового різновиду належать так звані княжі житія (про Ольгу, Володимира, Бориса і Гліба, Мстислава, Михайла Чернігівського, Андрія Боголюбського, Олександра Невського), які за типом сюжету, архітектонікою і зображенням персонажів наближаються до жанру історичної повісті. На початку XIII ст. було укладено "Києво-Печерський патерик".

Другий південнослов’янський вплив (кінець XIV початок XV ст.) сприяв розвитку в агіографії стилю "плетіння словес", посиленню в ній емоційності, поглибленню психологізму розповіді. В нашій літературі з’явилися талановиті агіографи митрополит Кипріан, Григорій Цамблак. У XVI ст. російський митрополит Макарій став ініціатором створення "Великих Четьїх Міней" (у 12 томах), до яких увійшли заново перероблені й стилістично прикрашені майже всі перекладні та оригінальні житія, популярні у східних слов’ян. У 1597 р. створено

"Житія святих" польського єзуїта Петра Скарги, в яких зазнали обробки сюжети і візантійського, і західноєвропейського походження. Ця книга мала значний вплив на розвиток української агіографії. На основі другої (Касіянівської) редакції "Києво-Печерського патерика" Сильвестр Косов створив польськомовний "Раtericon" (1635). Ця редакція послужила основою для укладання "Києво-Печерського патерика" Йосифом Тризною та його обробки Калістратом Холошевським. В українській рукописній традиції XVI XVIII ст. побутувала велика кількість (в основному анонімних) збірників житій, серед яких вирізняються "Житія святих отець" (кінець XVII початок XVIII ст.), приписувані Іоаникію Галятовському. У 1683-1705 рр. вийшла друком 4-томна "Книга житій святих" Димитрія Туптала. Виникненню нових обробок традиційних сюжетів сприяла зміна літературно-естетичних запитів суспільства, формування власне художньої літератури.