ЗБІРНИКИ
Рукописні (іноді друковані) книги, складені з матеріалів найрізноманітнішого
змісту й походження (перекладних і оригінальних). Містять історичні твори,
біблійні уривки, повісті, житія, повчання, проповіді, апокрифи, легенди, притчі,
байки, афоризми, прислів’я, приказки, вірші, пісні й думи, драми, інтермедії,
пародії, листи, урядові та інші документи, навчальні й наукові тексти,
лікарські, куховарські поради тощо. Збірники були дуже популярними в період
античності в середньовічній Візантії, Болгарії. Побутували як "книжне почитаніє"
в Київській Русі; в Україні, Росії, Білорусі в основному до кінця XVIII ст. для
освітніх, релігійних, етичних, естетичних, юридичних, медичних та інших потреб.
Найраніші відомі нам збірники на Русі Ізборник Святослава 1073 р. та Ізборник
Святослава 1076 р. В XI XII ст. перекладено Златоструй, згодом Златоуст,
Маргарит (видано 1595 р. в Острозі) Збірник по учень Іоанна Златоуста; на
початку XIII ст. вийшла "Пчела" книга афоризмів, зібраних з великої кількості
джерел (Біблії, античної класики та ін.). З XIV ст. дійшла "Златая Русь"
антологія поучень, де вміщені, зокрема, твори Серапіона та Кирила Туровського,
які вписано також в Ізмарагд збірник проповідей наполовину слов’янського
походження, ідеї й теми якого переспівав І. Франко у збірці "Мій Ізмарагд". У
Давній Русі було перекладено Фізіолог збірник статей про тварин, рослини й
мінерали з символічним тлумаченням кожної реалії; багато природничих матеріалів
ввібрали різні Шесто-дневи, що коментували події шести днів "створення світу";
виклад Старого Заповіту, частково апокрифічний, трапляється в Палеї історичній
та Палеї толковій. Збірники перекладних житій і легенд Прологи, Патерики, Четьї
Мінеї послужили взірцем для Києво- Печорського патерика, "Четьїх Міней" Димитрія
Туптала; житійні та повчальні статті увійшли у "Четьї" 1489 р., де відчувається
сильний струмінь української народної мови. Поради з політики, моралі, гігієни
тощо давав збірник арабського походження "Тайная тайньїх" ("Арістотелеві
врата"). Природничо-історичні матеріали у запитаннях відповідях становлять зміст
апокрифічного "Люцидарія", перекладеного з німецької мови у XVI
ст.
Об’єднані тематично різні оповідання, легенди, притчі увійшли до
латинського збірника "Велике зерцало" та збірника "Римські діяння", перекладених
у XVII ст. До одного із збірників межі XV XVI ст. входило, поряд із сімома
іншими творами, "Слово о полку Ігоревім". З кінця XVI ст. у збірниках
збільшується обсяг оригінального матеріалу. У "Книжку" зібрав свої твори Іван
Вишенський. Більш як 20 оригінальних полемічно-духовних віршів налічувалося в
Загоровському збірнику початку XVII ст. У збірнику Климентія Зіновієва дійшли
його поезії та впорядковані ним "Приповісті посполиті", в таких же авторських
збірниках містяться відомі твори Івана Величковського, Григорія Сковороди та ін.
Надзвичайно поширеними були співаники збірники народних та авторських пісень
(світських і духовних); зі співаників узято тексти до "Богословника" (Почаїв,
1790-1791) антології духовної поезії. У Дернівському (кінець XVII початок XVIII
ст.) та інших збірниках різного змісту збереглися українські
інтермедії.
Велика кількість притч, легенд, апокрифів, учительних текстів міститься у
збірнику XVII XVIII ст. Степана Теслевецького, Яремецького-Білахевича, Павла
Кузикевича, у Тухлянському, Хітарському та ін. У збірнику "Наставленія
врачебньїя" (кінець XVIII ст.), крім лікарських настанов, уміщено визначні твори
сатиру "Плач лаврських монахов", пародію "Служба пиворезьзам й гошицам". Вибрана
з різноманітних збірників творча спадщина становить основну масу опублікованих
пам’яток давньої української літератури.
|