Випадкові елементи віршування спостерігаються в багатьох зразках паремій
прислів’ях, приказках, загадках, скоромовках, замовляннях, а також у "словах" та
"плачах"; віршованими були ритуальні співи календарного циклу, співи до танців і
трудових процесів, також і обрядові, епічні віршо-твори, зокрема поезія дружинна
й корпоративна, яка з розвитком ставала професійною. Із прийняттям християнства
елементи віршованої мови поширювалися через передмови, похвали, молитви й
церковні гімни. Однак літературне, книжне, регулярне, свідоме віршування в
Україні слід пов’язувати з виникненням осередків освіти шкіл, академій. Не
останню роль у цьому відігравало бажання багатьох українців здобувати освіту в
інших країнах Європи. Не випадково серед перших українських поетів бачимо Юрія
Дрогобича (XV ст.), Павла Русина з Кросна (XVI ст.), Григорія Чуя Русина (XVI
ст.), Григорія Тичинського Рутенця (XVI ст.), Івана Рутенця (XVI ст.), Севастяна
Фабіана Кленовича (XVI XVII ст.), Симона Пекаліда (XVI ст.) та ін. У своїх
віршованих творах вони оспівували Україну, її природу, подвиги захисників рідної
землі латаною міжнародною мовою науки й літератури (цікавим відгалуженням є
також і українська польське мовна поезія).
Важливим фактором поширення
віршування є винахід книгодрукування, яке дало змогу розмножувати результати
індивідуальної діяльності віршописання і, отже, робити їх
загальнодоступними.
Наприкінці XVI на початку XVII ст. паралельно
співіснують дві системи віршування: 1) ізосилабічне, зорієнтоване на
візантійський молитвословний вірш; найяскравіші зразки цього віршування у творах
Герасима Смотрицького, анонімній "Просфонимі" та у творах Кирила
Транквіліона-Ставровєцького, написаних нерівноскладовим віршем із парним
римуванням; 2) силабічне віршування, яке набуло поширення в Україні не без
впливу польської поезії; в його основі лежить принцип екстраполяції, тобто
передбачуваності кількості складів у рядках, ритміки, римування, строфіки; одним
із перших силабістів був Андрій Римша, автор "Хронології". Водночас ці первістки
віршованої літератури є й першими друкованими поезіями.
Згодом у
граматиках і поетиках було викладено правила версифікації (Лаврентій Зизаній,
Мелетій Смотрицький, поетики XVII XVIII ст. тут подавалися відомості про роди й
види поезії, наводилися зразки різних жанрів, узяті з античної спадщини,
здебільшого латинської).
Найпоширенішим розміром у поезії XVI XVIII ст.
був тринадцятискладник. Проте поети писали й іншими розмірами -12-, 11-, 10-,
9-, 8-, 7-, б- і 5-складниками.
Строфіка української поезії дистих,
катрен (сапфічна строфа, строфа із кільцевим і перехресним
римуванням).
Українська поезія XVI XVIII ст. характеризується тематичною
різноманітністю, неабиякою образністю, формальною вишуканістю вплив бароко
позначився на поезії найбільшою мірою.
У центрі уваги більшості поетів
XVI XVIII ст. перебувають біблійні сюжети, мотиви й образи. Водночас їхні твори
насичені античними образами, постатями світової і вітчизняної історії. У
результаті поставали вірші, ляменти, панегірики, поеми, пройняті ренесансними
ідеями, що зближувало вітчизняну літературу з
загальноєвропейською.
Протягом двох століть в українській поезії
сформувалася релігійно-філософська, геральдична, панегірична, історична,
гумористична, батальна, інтимна, курйозна поезія. Перекладачі успішно
справлялися з такими велетенськими творами, як "Звільнений Єрусалим" Торквато
Тассо та ін. Набувають поширення пісні літературного походження, любовна
медитація та лірика.
|