"СЛОВО О ПОГИБЕЛІ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ"
Твір, написаний під час татаро-монгольської навали. Повний його заголовок:
"Слово о погибели Рускыя земли й по смерти великого князя Ярослава". У двох
списках служить передмовою до "Житія Олександра Невського". Текст "Слова..."
напевне є вступом або першою частиною якогось невідомого твору, присвяченого
розгрому князівств Київської Русі і розповіді про нещастя, що принесли орди
завойовників.
Найімовірніше, твір написано між 1238 і 1246 р.
Композиційне складається з трьох частин. Початок це пристрасний гімн величі,
красі й багатству Київської держави: "О светло светлая й украсно украшена земля
Руськая! Й многыми красотами удивлена єси: озеры многыми, удивлена єси реками й
кладязьми месточестьными, горами крутими, холмы високими, дубравоми частими,
польми дивними, зверьми различними, птицами бещисленними, доми церковьними й
князьми грозними, бояри честными, вельможами многами всего єси испольнена земля
Русская, о правоверьная, вера хрестияньская!"
У другій частині автор
розповідає про величезну територію, яку обіймала Київська Русь, описує її минулу
могутність. В останній частині автор, розвиваючи тему "грізних" князів, що
покорили "поганьския страни", звертається до образу ідеального князя Володимира
Мономаха, якого боялися литовці, угорці, німці, навіть візантійський імператор
дари йому слав, а "Буртаси, Черемиси, Вяда й Морьдва бортничаху на князя
великого Володимера". Гіперболізований образ сильного й грізного великого князя
втілював ідею сильної князівської влади, могутності й величі Київської держави.
За тодішніх умов жорстокої військової поразки звернення до постаті Володимира
Мономаха було нагадуванням і докором сучасним авторові князям, що не мали
єдності між собою.
"Слово о погибели Рускьія земли..." багато в чому
перегукується зі "Словом о полку Ігоревім", їм обом притаманні патріотизм,
гіперболізація сили й військової могутності князя, ліричні описи природи,
ритмічна організація тексту (щоправда, не однакова в різних частинах твору). У
"Слові о погибели Рускыя земли..." відчуваються органічний зв’язок із київським
дружинним епосом XII ст., відгомін легенд про князя Володимира Мономаха, що
ввійшли до похвали Романові з Галицького літопису. Ідейно й жанрово-стилістично
"Слово..." має деякі спільні риси з "Задонщиною", "Словом о Лазаревім
воскресінні".
|