"СЛОВО О ПОГИБЕЛІ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ"

Твір, написаний під час татаро-монгольської навали. Повний його заголовок: "Слово о погибели Рускыя земли й по смерти великого князя Ярослава". У двох списках служить передмовою до "Житія Олександра Невського". Текст "Слова..." напевне є вступом або першою частиною якогось невідомого твору, присвяченого розгрому князівств Київської Русі і розповіді про нещастя, що принесли орди завойовників.

Найімовірніше, твір написано між 1238 і 1246 р. Композиційне складається з трьох частин. Початок це пристрасний гімн величі, красі й багатству Київської держави: "О светло светлая й украсно украшена земля Руськая! Й многыми красотами удивлена єси: озеры многыми, удивлена єси реками й кладязьми месточестьными, горами крутими, холмы високими, дубравоми частими, польми дивними, зверьми различними, птицами бещисленними, доми церковьними й князьми грозними, бояри честными, вельможами многами всего єси испольнена земля Русская, о правоверьная, вера хрестияньская!"

У другій частині автор розповідає про величезну територію, яку обіймала Київська Русь, описує її минулу могутність. В останній частині автор, розвиваючи тему "грізних" князів, що покорили "поганьския страни", звертається до образу ідеального князя Володимира Мономаха, якого боялися литовці, угорці, німці, навіть візантійський імператор дари йому слав, а "Буртаси, Черемиси, Вяда й Морьдва бортничаху на князя великого Володимера". Гіперболізований образ сильного й грізного великого князя втілював ідею сильної князівської влади, могутності й величі Київської держави. За тодішніх умов жорстокої військової поразки звернення до постаті Володимира Мономаха було нагадуванням і докором сучасним авторові князям, що не мали єдності між собою.

"Слово о погибели Рускьія земли..." багато в чому перегукується зі "Словом о полку Ігоревім", їм обом притаманні патріотизм, гіперболізація сили й військової могутності князя, ліричні описи природи, ритмічна організація тексту (щоправда, не однакова в різних частинах твору). У "Слові о погибели Рускыя земли..." відчуваються органічний зв’язок із київським дружинним епосом XII ст., відгомін легенд про князя Володимира Мономаха, що ввійшли до похвали Романові з Галицького літопису. Ідейно й жанрово-стилістично "Слово..." має деякі спільні риси з "Задонщиною", "Словом о Лазаревім воскресінні".