ПОСТМОДЕРНІЗМ
Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на
зміну модернізмові. Цей напрям - продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду
цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських,
економічних, політичних.
Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917
p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових
тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі -
у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).
Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж.
Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному
досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні
ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути,
систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається
ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики,
мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших,
і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на
стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до
стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу
не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у
попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його
необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Визначальні риси постмодернізму:
- культ незалежної особистості;
- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
- прагнення
поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей,
націй, культур, релігій, філософій;
- бачення повсякденного реального життя
як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
- використання підкреслено
ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності,
протиприродності панівного в реальності способу життя;
- зумисне химерне
переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи
грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються
стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
- суміш багатьох традиційних
жанрових різновидів;
- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки)
на відомі сюжети літератури попередніх епох;
- запозичення, перегуки
спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному
рівнях;
- як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
- іронічність та пародійність.
Серед перших виразно
постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда
«Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985).
Постмодернізм у
сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю.
Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.
|