НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Генеза новолатинської літератури в Україні пов’язана із західними культурними впливами і з переорієнтацією шкільництва на гуманістичну модель західноєвропейських навчальних закладів. Велику роль у цьому відіграв факт перебування українських земель у складі Речі Посполитої.

У XVI ст. латиною писали українські уніати й протестанти. З’являється група письменників  вихідців з Руського воєводства Польського королівства, які до свого прізвища додавали означення "Русин" або "Роксолян" (Павло Русин із Кросна, Станіслав Оріховський Роксолян, Іван Туробінський Рутенець, Григорій Чуй Самборчик Русин та ін.). Складаються твори з яскраво виявленою українською патріотичною спрямованістю ("Роксоланія" Себастіана Кленовича, "Про Острозьку війну..." Симона Пекаліда та ін.). Водночас на українських землях постають латиномовні твори, пов’язані з ними лише "географічне", їх авторами були приїжджі поети  шукачі щастя при дворах польських магнатів, викладачі й вихованці єзуїтських та пиярських навчальних закладів (X. Роттендарф, Б. Лудер, О. Пачинський та ін.). Проте навіть серед творів цієї групи можна вирізнити такі, в яких простежується намагання авторів наголосити на зв’язку з місцевими традиціями.

У XVII XVIII ст. творчість латинською мовою стає масовим явищем в Україні. Знайомлячи студентів Києво-Могилянської академії з правилами віршування, викладачі курсу поетики ілюстрували свої настанови власними поетичними спробами. Від учнів також вимагалося продемонструвати вміння писати латинські вірші. Латиною творили як викладачі й вихованці Києво-Могилянської академії, так і представники інших культурних осередків (Стефан Яворський, Митрофан

Довгалевський, Григорій Конюскевич, Іван Ярошевицький, Іван Нарольський, Теофіл Лопатинський, Феофан Прокопович та ін.). Значна частина латиномовних віршів розкидана по рукописах курсів поетики й риторики. Деякі, здебільшого панегірики, надруковані окремими виданнями (панегірики Петрові Могилі Йозефа Калимона та Феофана Баєвського, панегірик Лазарю Барановичу Лаврентія Крщоновича та ін.). Латинською мовою написана значна кількість творів Григорія Сковороди. На Закарпатті латиною писали ще наприкінці XVIII  на початку XIX ст. (Петро Лодій, Андрій Дудрович, І. Базилович, Андрій Гавелич, Василь Довгович та ін.).

Багатий і цікавий для вивчення історико-літературний матеріал  новолатинську творчість України значною мірою ще не зібрано. У справі її вивчення відбулися певні зрушення: перекладаються поезії, поетики та риторики, робляться спроби їх аналізу.