| Главная » Статьи » Теорія літератури » К |
Кирило-Мифодіївське Братство
КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВОперша політична організація української інтелігенції. Назва за Статутом "Слов’янське товариство святих Кирила і Мефодія", за царською охранкою "Украйно-слов’янське товариство", в радянській історіографії "Кирило-Мефодіївське товариство". М. Драгоманов, М. Грушевський називали це об’єднання братством, як і Шевченко в листі до М. Костомарова від 1 лютого 1847 р. Виникло в Києві у грудні 1845 - січні 1846 рр. Члени його - головним чином вихованці Київського і Харківського університетів. "Товариство іменує своїми покровителями святих просвітителів слов’янства Кирила і Мефодія й приймає своїм знаком печатку (кольці)) або ікону з іменами або зображеннями цих святих", зазначалося в головних правилах братства.Фундатори організації колезький секретар, історик права М. Гулак, ад’юнкт Київського університету М. Костомаров і його студент В. Білозерський. До них приєдналися вчителі П. Куліш і Д. Пильчиков, студенти О. Навроцький, О. Маркевич, І. Посяда, Г. Андрузький, О. Тулуб, поміщик М. Савич. У квітні 1846 р. членом Кирило-Мефодіївського братства став Т. Шевченко. Близько 100 осіб в Україні, Росії, Білорусі, Польщі, Литві, Чехії підтримували зв’язки і дружні стосунки з членами братства. Програмові положення його викладені в документах: "Книга буття українського народу", "Статут Слов’янського товариства святих Кирила і Мефодія", відозви "Брати українці!", "Братья великороссияне й поляки!", пояснення до Статуту і записка про народну освіту В. Білозерського, записка М. Костомарова про панславізм, М. Савича про емансипацію жінок у суспільстві, праці Г. Андрузького "Проекти досягнення можливого ступеня рівності й свободи (переважно в слов’янських землях)", "Ідеали держави", а також листуванні, художніх і публіцистичних творах братчиків. Провідним документом братства дослідники вважають "Книгу буття українського народу". Сам автор М. Костомаров в "Автобіографії" (1885) зробив підрядкову примітку такого змісту: "Чому вона названа "Закон Божий" і хто назвав її таким чином, мені до сих пір невідомо, тому про таку назву я й почув вперше у III відділенні". У документах слідчої справи, заведеної на кирило-мефодіївців, яка складає 19 томів-частин, особливо крамольним названо саме рукопис "Закону Божого", оскільки любов до України, до її історії в трактаті стала центром усього ідейного навантаження цього твору. Автор подає уроки історії України на тлі загальної історії людства, в біблійно-епічному стилі викладає трагічну минувшину нашого народу. Трактат можна умовно поділити на три логічні частини: 1) про Бога, всесвітню історію, віру Христову; 2) про слов’ян, Литву, Польщу, Росію та віру Христову; 3) про Україну, козацтво та віру Христову. Справедливість, гуманність М. Костомаров пропагує в кожному трактуванні минулих історичних подій. Минувшина України тут подається як забута історія народу, що дав світові феномен козацтва. В "Законі Божому" висвітлено найтрагічніші сторінки історії поневолення України й ганьби її сусідів: знищення Запорозької Січі та козацтва, поділ України між Польщею і Росією в XVII ст. та ін. Тут знаходимо й одну з головних причин нашої національної трагедії: Україна "попалась в неволю, бо вона по своїй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель". Насамкінець трактат підносить ідею національного відродження України, яка, як і інші слов’янські народи, має перебудувати суспільство на засадах справедливості, свободи й братерства: скасувати кріпацтво, ліквідувати юридичні відмінності між станами, зробити доступною освіту для мас, вільно розвивати свою культуру. Програмні положення костомарівського "Закону Божого" знайшли практичне втілення у відозвах Кирило-Мефодіївського братства до українців, росіян і поляків. Зазначалося, що український народ своєю самосвідомою боротьбою за волю має показати приклад іншим поневоленим народам. Братчики мали намір заснувати школи з рідною мовою викладання (наприклад, В. Білозерський склав проект про створення в Україні ремісничих шкіл для юнаків козацького стану), видавати книжки й посібники для "простого народу". Вони мріяли про ті часи, коли "відкриється широке поприще для нашої словесності", коли мова досягне такого рівня, що не тільки вітчизняна й світова історія, а навіть і точні науки викладатимуться українською мовою. Програма братства мала здійснюватись "як шляхами виховання, так і шляхами літературними", як зауважив М. Костомаров у "Автобіографії". Ідеї братства підносились у творах письменників і вчених: М. Костомарова вірші 1846-1847 рр. "Спить Вкраїна...", "Діти слави, діти слави...", "На добраніч", стаття "Мысли об истории Малороссии" (1846), дослідження "Славянская мифология" (1847); П. Куліша: історичний роман "Михайло Чернишенко " (1842), поема "Україна" (1843), праця "Повєсть об украинском народе" (1846); Г. Андрузького: вірші українською та російською мовами, стаття "Записки про поезію і мову", фольклористичне-етнографічна діяльність О. Маркевича та ін. Найбільший вплив на вироблення програмових документів і практичну діяльність братчиків мала творчість Т. Шевченка. На думку М. Драгоманова, "Шевченко стояв попереду вивчених приятелів, київських слов’янофілів, і гарячою громадською думкою, й таким же українством", бо "Шевченко приїхав па Україну з Петербурга з готовими думками про волю України від московських царів". Таке розуміння волі Шевченком у братстві виявив пізніше й І. Франко: "Шевченко вносить повий дух, нові погляди в ту громадку людей молодих, гарячих і перейнятих бажанням загального добра". У братстві поет "був його душею, так як Костомаров його інтелектуальним провідником". Як зізнавався слідству Г. Андрузький, діяльність братства "з від’їздом Шевченка із Києва призупинялась... Шевченко із малоросійських гетьманів підносив Мазепу і на вечорах у Костомарова читав пасквільні вірші". Свої погляди на питання свободи і єдності народів Шевченко виклав у ряді творів, зокрема в поемі "Єретик" (1845). Поезія рукописної збірки "Три літа", заарештована разом з автором, стала головним звинувачувальним доказом у всій справі кирило-мефодіївців. Антицаристські та антикріпосницькі інвективи у поемах "Сон", "Кавказ", посланні "І мертвим, і живим...", національно-державницькі ідеї поеми-містерії "Великий льох" (списки її відібрано у В. Білозерського та М. Костомарова), патріотичне трактування історії України в ліричних шедеврах "Чигрине, Чигрине...", "Розрита могила", "Холодний яр", "Гоголю" та інших царизм інкримінував Т. Шевченку як державну зраду. Хоча в товаристві, за свідченням самих братчиків, і велися дискусії, були наявні певні розходження, однак усіх їх, безсумнівно, об’єднували спільні цінності та ідеали й, що найхарактерніше, бажання змінити соціально-економічну, культурну й політичну долю України. Ідеї перебудови суспільства єднали кирило-мефодіївців з прогресивними політичними силами тієї епохи. Це засвідчують такі факти: під час поїздки до Польщі П. Куліш і В. Білозерський встановили зв’язки з ученими-славістами П. Дубровським, С. Лінде, В. Мацейовським та ін.; за завданням товариства М. Савич поширював ідеї кирило-мефодіївців у Парижі, А. Міцкевичу він передав "Кобзар" Т. Шевченка; поеми "Гайдамаки" і "Єретик" братчики надіслали чеському громадському діячеві, борцю за національне визволення свого народу П. Шафарику тощо. Кирило-Мефодіївське братство існувало 15 місяців і було розкрито властями за доносом студента Київського університету О. Петрова наприкінці березня на початку квітня 1847 р. Учасників організації заарештували й відправили до Петербурга. Слідство тривало до ЗО травня 1847 р. Без суду, за "височайшим" повелінням братчиків покарали увязненням і засланням у віддалені губернії під нагляд поліції: М. Костомарова до Саратова, П. Куліша в Тулу, М. Гулака на З роки в Шліссельбурзьку фортецю, а згодом до Пермі; В. Білозерського до Петрозаводська, О. Маркевича до Орла, О. Навроцький відбував 6-місячне ув’язнення у Вятці, а заслання в Єлабузі; Г. Андрузький був висланий до Казані. Найтяжче, як відомо, було покарано Т. Шевченка, що спричинило передчасну смерть поета. Розгром товариства української інтелігенції та покарання братчиків знайшли резонанс у Європі. Паризькі газети влітку 1847 р. вмістили повідомлення про арешт кирило-мефодіївців і заслання Шевченка в солдати. Особливий інтерес до цих подій виявила австрійська й західноукраїнська преса, зокрема в газеті І. Вагилевича "Днєвник руський" (1848. Ч. 4) було вміщено вірш польського поета Г. Яблонського "Мученикам вольності з року 1847". Діячі Кирило-Мефодіївського братства відіграли важливу роль у піднесенні національної самосвідомості українського народу. Вони заклали наукові основи програми національного відродження, які розбудовувались наступними поколіннями. Про свою симпатію до братства, "свіжі й високі ідеї того товариства" писав І. Франко. М. Грушевський наголошував: "Від Кирило-Мефодіївського братства веде свою історію весь новий український політичний рух". Високу оцінку Кирило-Мефодіївське братство як історичне явище здобуло у О. Субтельного: "Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україну) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом". | |
| Просмотров: 1281 | |
| Всего комментариев: 0 | |