ІМПРЕСІОНІЗМ
Художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень,
спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст.,
насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне
«Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant», 1873). Наприкінці XIX ст.
імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного
імпресіонізму вважаються брати Ґонкури. Виявився він також у творчості Ґі де
Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р. Л. Стівенсона, А. Шніцлера, А.
Чехова, І. Буніна, І. Анненського та ін.
Визначальні риси імпресіонізму:
- зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати,
виражати — в цьому все мистецтво», — проголошували Едмонд і Жуль Ґонкури); -
імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;
- відмова від
ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти,
імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал
відсутній в конкретній реальності;
- часопростір ущільнюється і
подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна
подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок
або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;
- герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю,
спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю
сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером
вражень;
- найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український
імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне
забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом
та символізмом.
Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М.
Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г.
Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.
|