ГРОМАДИ

Громади - осередки української інтелігенції другої половини XIX початку XX ст., яка в умовах Російської імперії консолідувалася навколо ідеї національного відродження й вела українознавчі дослідження.

Виникли громади наприкінці 50-х на початку 60-х років у Петербурзі та в різних містах України. У Петербурзі такий культурологічний гурток складала редакція "Основи", у Києві громаду утворили професори й доценти університету, студенти, діячі недільних шкіл, викладачі гімназій. В інших містах України громади ініціювали: у Чернігові О. Маркевич, Л. Глібов, С. Ніс, О. Тищинський, Полтаві Д. Пильчиков, О. Кониський, В. Трунов, Є. Милорадович та ін., Харкові - О. Потебня, П. Лобко, В. Гнилосиров, В. Мова та ін., Єлисаветграді брати Тобілєвичі, О. Русов, М. Левицький, згодом П. Михалевич. Громади з’явилися також в Одесі, Катеринославі, Херсоні.

У програмовому документі "Відзив з Києва" (1862), який склали П. Чубинський, В. Антонович, П. Житецький та інші (підписали 21 особа), інтелігенція декларувала громадське-культурну працю на ниві освіти, заходи з метою відродження української мови, національного побуту усього, що складає національну індивідуальність українського народу: пошану до християнської науки та моралі, родинні й громадські зв’язки, безумовне право на земельну власність тощо. В 1862 р. Київська громада на ґрунті української національної ідеї об’єднувала близько 300 осіб із усіх суспільних прошарків; окрім українців, тут були поляки, німці, євреї, росіяни та ін.

Громадівці різних міст вели роботу з метою поширення освіти і книг серед народу, збирали й публікували фольклорні матеріали, історико-культурологічні документи з минулого України. Журнал "Основа" друкував художні твори, нариси й фольклорні матеріали авторів-громадівців з різних міст. Починаючи з середини

1863 р. (у зв’язку з арештами й засланням громадівців, забороною недільних шкіл після Валуєвського циркуляру) діяльність Київської громади була звужена, а з осені

1864 р. настав занепад. Проте громадівці видавали рукописний гумористичний громадський часопис під назвою "Помийниця". В 70-80-ті роки київський осередок, який прибрав назву "Стара громада", об’єднував визначних наукових і культурних діячів: В. Антоновича, М. Драгоманова, О. Лазаревського, О. Кістяківського, П. Житецького, О. Потебню, І. Рудченка, О. Русова, М. Зібера, Ф. Вовка, М. Лисенка, М. Старицького.

1873 р. з метою інтеграції українознавчих студій було створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, яке вже 1875 р. разом із кореспондентами налічувало 200 чоловік. Удвох томах "Записок" Відділу (1875-1876), семи томах матеріалів етнографічних та археологічних експедицій надруковано пісні, казки, легенди, давні акти й літописи, аналіз перепису населення Києва, організованого й проведеного Відділом 1874 р., дослідження про сільськогосподарські промисли, про стан хліботоргівлі на Правобережжі, кліматичні умови Пів-денно-Західного краю, бібліографічний покажчик праць, присвячених природі губерній Київського округу, та ін. За ініціативи Відділу було скликано III Всеросійський археологічний з’їзд.

У 1876 р. Ємським указом заборонено газету "Киевский телеграф" фактичний орган Київської громади, розгромлено осередок. Чимало громадівців (М. Драгоманов, Ф. Вовк та ін.) емігрували за кордон, де продовжували свою діяльність. У Женеві М. Драгоманов на кошти громади організував видання художніх творів українською мовою, з 1878 р. видавав безцензурний збірник "Громада", а з 1880 р. разом із М. Павликом і С. Подолинським журнал "Громада". Значна частина громадівців з 1889 р. об’єдналася навколо журналу "Киевская старина" (з 1907 р. "Україна"). Учасники українського народницького руху в Києві та інших містах заснували "Молоду громаду". Інтереси молодих радикалів і старогромадівців часом збігалися, оскільки за спільного ворога вони мали самодержавство.

Дуже жвавою була діяльність української громади в Петербурзі (1897-1917), організатори й провідники якої П. Стебницький та О. Лотоцький видали важливу для поширення української національної свідомості книжку "Украинский вопрос". З метою консолідації українських громад у Києві на з’їзді 1897 р. було засновано Українську Безпартійну Демократичну Організацію на чолі з Радою (Управою), до складу якої у різний час входили М. Грушевський, І. Шраг, С. Єфремов, Є. Чикаленко, М. Кононенко, І. Стешенко, О. Черняхівський та ін, 1901 р. Організація консолідувала автономні громади з усієї України. У 1907 р. справу громад як українознавчих осередків перебрало Українське Наукове Товариство в Києві. А з метою об’єднання наукового й письменницького руху всієї України у Львові було створено Наукове товариство імені Шевченка, яке з 1892 р. стає українознавчим центром нації.