Наприкінці XVI ст. в Україні й Білорусі виникають численні громадсько-політичні та освітні організації, названі братствами. На межі XVI XVII ст. братський рух стає масовим.

Братські громади існували, як правило, при православних церквах і за своїм спрямуванням та обрядовістю були до певної міри й релігійними організаціями. Все ж їхня діяльність мала здебільшого світський характер. Братства мали свою скарбницю, свій суд. Вони засновували й підтримували школи, друкарні. Деякі братства опікувалися хворими та нужденними, будували шпиталі й притулки для бідноти. Всі важливі питання обговорювалися на загальних зборах; тут же обиралися й чотири старші брати, які керували братством до наступних виборів. Братства посилали своїх делегатів на сейми, на власний розсуд обирали проповідників і священиків, наймали вчителів і друкарів. Основну масу братчиків становили ремісники, купці та міський простолюд.

Як правило, братство отримувало свою назву від назви церкви, при якій воно було засноване. Так, найстарше в Україні Львівське Успенське братство існувало при церкві Успіння. Вже в 1585 р. тут було організовано школу. У Львівській школі вчилися й викладали такі видатні діячі української культури, як Стефан і Лаврентій Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Ісайя Копинський, Йов Борецький, Памво Беринда, Захарія Копистепський та іи.

Активну роль у громадському житті відіграли братства, що виникли в Рогатині, Дрогобичі, Перемишлі, Галичі, Києві, Луцьку. Окремі братства існували навіть у селах (Галичина й Волинь), були й жіночі братства. До Київського братства вступив гетьман П. Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким. На базі Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію.

У братських школах ґрунтовно вивчалися гуманітарні, зокрема філологічні, предмети давньогрецька, старослов’янська мови, граматика, поетика, функціонував шкільний театр, що сприяло літературному процесу, поширенню освіти.